Постійне встановлення нових цілей – ось філософія успіху

Ще рік тому мало хто вірив, що колишній пошарпаний гуртожиток може перетворитися в затишну оселю, а його мешканці – в дружну сім’ю. Двоповерхова споруда в місті Кагарлик по вулиці Комунарська вважалася звичайним гуртожитком, в якому проживало 11 сімей. На всі потреби його мешканців – 2 кухні з системою водовідведення і вбиральня на вулиці. Можливо, звичні до поняття спільного, а отже не зовсім свого майна жителі гуртожитку так би й співіснували надалі, та одного разу, втративши надію на покращення житлових умов, хтось із них висловив думку про приватизацію житла. Ідея сподобалась. І почалося... спочатку гуртожитку було надано статус житлового будинку. А з переходом у комунальне житлово-експлуатаційне підприємство його мешканці за власні кошти «виходили» документи на будинок, а заразом і дозвіл на добудову. І хоч усередині своїх помешкань кожен навів лад, та зовні приміщення залишалося в жахливому стані. 

«Ми не сиділи, склавши руки, – розповідає нинішня голова ОСББ Валентина Вельгуш. – За власні кошти облаштували свої кухні, санвузли, провели воду, зробили каналізацію, але ставлення до нашої оселі як у її жителів, так і в мешканців навколишніх будинків не покращувалося». Будинок залишався «общагою». А це означало, що зовнішній вигляд помешкання нікого не цікавив, до порядку на подвір’ї ставились з позиції «моя хата скраю», а контейнери для сміття, в які зносили відходи з усієї вулиці, перетворювалися на жахливе звалище.

Спочатку купили власний контейнер та уклали угоду з комунгоспом на вивезення сміття. Це поклало початок вирішенню проблем. Скільки разів пані Валентині доводилося розмовляти з сусідами, переконувати їх, збирати збори, влаштовувати зустрічі з працівниками місцевої влади, і все, щоб зламати недовіру, щоб переконати: надія є. Мабуть, саме тому новостворений орган самоорганізації населення назвали «Надія». «Почався новий етап роботи, – продовжує Валентина Василівна. – Виготовили проектну документацію, дочекалися коштів – і за справу. 

Перші результати з’явилися минулої осені: відремонтований фасад радував очі господарям будівлі. А ще коли ОСН «Надія» перетворилося в ОСББ «Надія плюс», відразу ж розпочалася робота з відновлення вимостки, фарбування і облаштування балконів. «Найважче було зламати сумнів жителів будинку, – зітхає пані Валентина, –  та поступово народилася довіра, люди відчули підтримку. У втіленні проектів у життя брали участь всі: хтось вкладав кошти, хтось – власну працю. Не було таких, хто нічого б не зробив. Звичайно, велика заслуга в цьому міської влади. Адже, яким би не було питання, міський голова завжди знаходив час, щоб вислухати, допомогти. Звідси й успішне вирішення проблем, і належний контроль за ходом робіт». «Ми завжди готові підтримати тих, хто засукавши рукави береться до роботи. Постійне встановлення нових цілей –  ось філософія успіху» - наголосив міський голова. 

Нині ОСББ «Надія плюс» має власний рахунок, свій актив, який стежить за порядком. Зникла і заборгованість із квартплати, з якою донедавна було досить нелегко боротися. Нині всі платять вчасно, бо знають, що кожна копійка лягає в основу благополуччя їхньої родини. Змінився й тон спілкування самих жителів будинку. Поступово звикли всі питання вирішувати спільно, зрозуміли, що про своє житло, майно і подвір’я потрібно дбати особисто. Діяльністю ОСББ «Надія плюс» зацікавилися і мешканці сусідніх будинків: проблем же у всіх вистачає. А як добре вплинули на взаємини вітальні листівки з днем народження, які з’явилися на місці оголошень! Про збори, суботники, інші заходи повідомляється у вигляді таких же оголошень – і тоді до справи беруться всі. Часто така злагоджена робота завершується спільною вечерею. І в цьому також свій шарм: відчуття свята в єднанні. «Ще чимало роботи, – каже голова ОСББ «Надія плюс» пані Валентина. –  Цієї осені перекриємо дах, а за допомогою міськради плануємо навести лад на подвір’ї, облаштувати клумби, дитячий майданчик. Та вірю, що ми все подужаємо».

Тобто не треба бояться, а потрібно діяти, тому що успіх – в наших руках.

«Зелена електрика» вже в Україні

Наші предки стали використовувати силу вітру ще в старовину. І вже на початку двадцятого століття по всій території України стояло близько п'ятдесяти тисяч вітряних млинів, в яких зерно перетворювалося на борошно. А в СРСР таких млинів було близько двохсот тисяч. Не дивно, що перша в світі вітряна електростанція була спроектована і побудована саме в СРСР, а точніше в Криму. Не в Англії, Німеччині та США, що сьогодні вважаються лідерами з приборкання вітру, а на території Автономної Республіки Крим.

Розвитку цієї сфери в СРСР приділяли немало уваги – будували спеціальні заводи, розробляли нові типи моторів, випускали фахівців з обслуговування вітроенергостанцій. Проте все принципово змінилося в сорокових роках, коли навчилися приборкувати силу атома. І коли в 1954 році побудували першу АЕС, про вітроенергетику забули надовго.

У кінці восьмидесятих сталися дві події, які змусили пригадати про переваги поновлюваних джерел енергії. Це аварія на ЧАЕС та світова енергетична криза.

В цей час дороги розвитку нашої країни і Європи кардинально розійшлися: ми намагалися все-таки повернутися до атомного виробництва енергії, а Європа кинула величезні інвестиції на вивчення альтернативних джерел. Нині в нашій країні працюють такі вітряні електростанції: Донузлавська, Східно-Кримська, Акташська, Чорноморська, Євпаторійська, Аджигільська, Трускавецька, Асканійська, Мирненська, Новоазовська. За весь термін експлуатації вітряки виробили понад 20 000 мВт/год. І встигли довести, що їхня робота анітрохи не гірша, а в багатьох аспектах набагато краща за інші способи виробництва енергії. Практично всі розвинені країни вже 10-20% всього енергопотенціалу переклали на поновлювані ресурси.

В Україні починає простежуватися оптимістична тенденція розвитку альтернативної енергетики. Сприятливий клімат, оптимальна швидкість вітру, дешева робоча сила і спеціальні державні програми — всі ці моменти стимулюють вкладати в українську вітроенергетику чималі інвестиції. Так, нещодавно біля Новоазовська на Донеччині запустили в дію потужну вітряну електростанцію. На сьогодні працюють 23 вітрогенератори, загальною потужністю понад 57 мегават. Це вітряк заввишки 100 метрів, а його лопать розміром з багатоповерховий будинок. Потужність одного агрегату – 2,5 мегаватти.

Приазов'я - найбільш вітряне місце Донбасу. Перші - малопотужні - вітряки тут з'явилися ще 10 років тому. Але електрики вони давали небагато - надто вже маленькими були конструкції. Відтак ініціатори створення вітряного парку  зв'язалися з визнаними фахівцями у цій царині - німцями. І ті погодилися на співпрацю. У Маріупольський порт вантаж з Німеччини доправляли частинами, а вже звідти перевозили до Новоазовська. Збирали вітряки за допомогою не менш гігантської техніки. Вага установки - 470 тонн. І піднімали її на висоту більше 100 метрів унікальним обладнанням. Кожна установка стоїть на спеціальному фундаменті дивовижної конструкції - 900 кубічних метрів  бетону і 90 тонн арматури. Дешевою електроенергією влада обіцяє забезпечити насамперед промислові підприємства. Невдовзі інвестори обіцяють спорудити на Донеччині ще 2 вітряних парки загальною потужністю понад 700 мегават. Але для них вітряки виготовлятимуть вже в Україні - на одному з Краматорських підприємств.

Газ, нафта, вугілля — вчені всього світу повторюють про те, що цих ресурсів залишилося лише на якусь сотню років. Тому людство немає іншого шляху, крім використання альтернативних джерел енергії.