Всі ми знаємо що успіх залежить від кожного з нас. Настільки ми свідомі? Що ми хочемо в цьому житті? Це, перше, на що кожен повинен дати відповідь. Друге - знати, як цього досягнути. Третє, режим самодисципліни, самооцінки та самокорекції. Хочу поділитися історією Лесі Коновалової, яка дуже хотіла подорожувати. Як вона втілила свою мрію читайте нижче безпосередньо від автора.
«Я дуже люблю подорожувати, відкривати для себе нові країни, міста, знайомитися з різними культурами, спілкуватися з цікавими людьми. Моєю мрією завжди було об'їздити весь світ, подивитися як живуть люди в різних куточках землі, навчитися у них чогось і в свою чергу поділитися своїм досвідом і світосприйняттям. Тільки як це реалізувати я, тоді ще будучи студенткою першого курсу, не представляла. Подорожі за кордон здавалися хоч і реальним, але все ж чимось неосяжним. Всі радили мені почекати, повчитися, а потім може пощастить знайти добре оплачувану роботу і з'їздити подивитися світ. Однак такий варіант мені не підходив, діяти хотілося прямо зараз, не втрачаючи часу. Так я стала сама шукати можливості для реалізації своєї мрії. Від знайомих я почула про різні молодіжні програми, культурні обміни, міжнародні волонтерські табори і т.д. Після прочитання величезної кількості інформації в інтернеті про молодіжні організації у всьому світі, їх діяльність, цілі і методи роботи, я зрозуміла, що це саме те, що мені потрібно. І ось після успішного заповнення заявок, кількох етапів відбору, переживань, пов'язаних з отриманням першої шенгенської візи в чистому паспорті, все нарешті вийшло. 
Влітку я вирушила до Франції в свій перший волонтерський табір. Сівши до автобусу було трошки не по собі, перший раз вирушаю сама в чужу країну, де я нікого не знаю і чесно кажучи не уявляю як все складеться. Проте всі мої побоювання були марними, я провела три чудові тижня в красивому селі в Піренеях разом з ще 14 молодими людьми зі всієї Європи. Ці дні навчили багато чому, як жити однією великою родиною, разом готувати, працювати і допомагати у всьому. Крім того мені було дуже приємно, що всі цікавилися Україною, тим як ми живемо, якою мовою розмовляємо, які свята святкуємо і т.д. Тут я вперше зрозуміла, що думка про країну у кожної окремої людини складається не з телевізійних новин і заголовкам газет, а від спілкування з конкретним представником цієї країни. І оскільки українці все ще не так активно подорожують як скажімо німці чи французи, для багатьох європейських волонтерів я стала в якомусь сенсі уособленням України».
«Повернувшись додому, я твердо вирішила, що присвячу молодіжній та волонтерській діяльності частину свого життя. Я познайомилася з багатьма людьми з українських міжнародних громадських організацій, стала брати участь в різних обмінах, тренінгах, зустрічах. За кілька років я об'їздила всю Європу, кожен раз повертаючись додому з яскравими враженнями, незамінним досвідом і новими ідеями, які поступово втілювала в життя. Разом з подругою ми організували ініціативну групу і стали робити, те що в наших силах, що б дати зрозуміти місцевій молоді, що все в наших руках і те, що здається часом важким насправді таким не є. 
Ми проводили презентації та зустрічі в університетах, школах, культурних центрах і, звичайно ж, завжди старались бути відкритими і ділитися досвідом та практичною інформацією з тими, хто, також як і я колись, став перед питанням з чого почати. Мені дуже подобалося те, що я робила і я намагалася максимально використовувати кожну можливість чогось навчитися. Звичайно не обходилося і без труднощів, але головне не зациклюватися на них, а бачити лише позитивні моменти. Коли ти один в чужій країні, то стаєш набагато уважнішим, відкритішим і щирішим. Це дозволяє побачити, що в який би частині світу ти не опинився, він складається з хороших людей, які завжди зможуть допомогти і підтримати. Наприкінці скажу, що своєю особистою маленькою перемогою за час волонтерства, я вважаю те, що багато організацій в різних країнах висловили бажання запрошувати саме українських волонтерів. Ось так на особистому рівні створюється міжнародний образ країни і кожен з нас безпосередньо причетний до цього». 
«Я впевнена, що ще дуже багато чого зможу досягти і це тільки початок, але вже зараз я можу з гордістю сказати, що задоволена своїм життям, і особливо тим, що я сама зробила його таким, про яке мріяла, - яскравим, цікавим, активним і насиченим» - каже Леся. Вона довела насамперед собі, що все можливо, необхідно лише бажання, віра в себе, трохи старанності і готовність продовжувати шлях, незважаючи на виникаючі труднощі. Тож давайте брати з таких людей приклад та ініціативу в свої руки щоб рухатися тільки вперед.
Комментариев нет:
Отправить комментарий